У Переяславі до Міжнародного дня зниклих безвісти відбулася потужна акція підтримки полонених і тих, чиї рідні досі не повернулися додому. Близько 40 людей зібралися на Борисоглібській площі, щоб разом сказати: «Ми чекаємо, ми віримо, ми пам’ятаємо».
Коли і навіщо зібралися люди
Захід відбувся 30 серпня, у неділю. Саме цього дня в усьому світі відзначають Міжнародний день зниклих безвісти. Для України ця дата особливо болюча: сотні військових і цивільних досі перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти.
Майже рік поспіль у Переяславі щосуботи проводять таку акцію. Цього разу через символічну дату захід перенесли на неділю. Люди прийшли з прапорами, світлинами рідних і плакатами зі словами підтримки.
Хвилини мовчання і слова, що розривають тишу
О 9:00 у місті оголосили загальнонаціональну хвилину мовчання. Правоохоронці тимчасово перекрили рух на ділянці біля площі. Водії виходили з авто і схиляли голови разом із учасниками акції.
Ведуча заходу звернулася до присутніх:
«Невідомість — це найстрашніший біль. Це розрив між надією і відчаєм, що триває днями, місяцями й роками. Але в наших серцях живе непохитна віра: кожен, кого шукають, має повернутися додому. Жодне серце не залишається байдужим до цього горя. За кожним порожнім місцем за сімейним столом стоять нескінченний біль, щоденна боротьба і віра, сильніша за час. Бути в невідомості – це найважче випробування, яке тільки можна собі уявити. Це щоденна інша реальність, де серце б’ється в такт із кожним телефонним дзвінком, а думки постійно там – поруч із тими, кого немає поруч».
Слова до тих, кого немає поруч
Окремий момент заходу — живі звернення до рідних. Жінки виходили до мікрофона і крізь сльози говорили з тими, кого досі немає вдома.
Одна з учасниць сказала:
«Він уже в дорозі додому. Моє серце настільки сповнене цієї віри, що мене ні одна людина у світі не переконає в іншому. Я вірю, що до зими ми його побачимо тут».
Інша звернулася до сина:
«Синочку, любий, дорогий, ми знаємо, що ти живий. Повертайся, серденько, до рідного дому. Ми тебе дуже-дуже чекаємо. Тебе чекає твій брат, тебе чекає твоя кохана дівчина. Ми тебе дуже-дуже любимо. Повернися, синочку, живий, благаю».
Що запам’яталося учасникам
На площі зібралися люди різного віку. Серед них — батьки, дружини, діти, брати, сестри та друзі захисників. Для когось невідомість триває кілька місяців, для когось — уже роками.
Організатори наголосили на кількох важливих речах:
- За кожною історією зникнення стоїть окрема родина, яка живе в постійному очікуванні;
- Підтримка одне одного допомагає пережити цей складний час;
- Турбота про себе дає сили чекати далі й зустріти рідних на порозі.
Учасники розгорнули великий український стяг навпроти «Дерева Надії». Наприкінці заходу ведуча зачитала вірш, рядки якого стали своєрідним гаслом акції: «Подай хоч знак, озвися ти мені…».
