- Перша значуща аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) сталася ще у 1982 році. Незважаючи на те, що незначні інциденти і аварії відбувалися протягом усього періоду будівництва станції, перша серйозна локальна аварія була зафіксована 14 вересня 1982 року на першому енергоблоці ЧАЕС. Внаслідок цієї події радіоактивне паливо випало у графітову кладку реактора.
Голова КДБ УРСР Степан Муха у своїй доповіді зазначав, що забруднені ділянки очищували шляхом промивання водою, засипання ґрунтом та листям. Це дозволило знизити радіаційний фон до нормального рівня. У зв’язку з аварією здійснювалися заходи щодо запобігання розповсюдженню панічних та провокаційних чуток. Офіційно КДБ СРСР було повідомлено про інцидент.
- Катастрофа на ЧАЕС у квітні 1986 року спричинила викид радіоактивних речовин, які в 400 разів перевищували за потужністю викид після бомбардування Хіросімі у 1945 році. Вибух четвертого енергоблоку ЧАЕС став найбільшою техногенною катастрофою в історії людства.
Основною причиною трагедії стало невдале проведення експерименту та низька якість проектування станції. Експеримент, який стартував близько 01:23 26 квітня 1986 року, передбачав зупинку четвертого енергоблоку для вивчення використання інерції турбогенератора у разі втрати електроживлення. Через невідповідність технічних умов до експерименту не було припинено, що спричинило два потужні теплові вибухи і повне руйнування реактора, який був найновішим на станції (пущений в експлуатацію у 1984 році).
За оцінками, кількість радіоактивних частинок, які потрапили в атмосферу внаслідок катастрофи, у 400 разів перевищила викид після вибуху атомної бомби «Малюк» у Хіросімі. У порівнянні з аварією на АЕС Фукусіма в 2011 році, Чорнобиль випустив у повітря в 10 разів більше радіоактивних частинок: 5,300 петабеккерелів проти 520 петабеккерелів.
Обчислення радіаційних наслідків катастрофи варіюються між 50 і 200 мільйонами кюрі — одиницею виміру активності радіоактивного джерела. Повна дезактивація Чорнобильської зони неможлива через наявність ізотопів плутонію-239 з періодом напіврозпаду 24 110 років, а також продукту розпаду плутонію — америцію-241, який має 432-річний період напіврозпаду.
- Радянський Союз офіційно визнав катастрофу лише увечері 28 квітня 1986 року, у той час як першою країною на Заході, яка повідомила про неї, стала Швеція.
Працівники шведської атомної станції Форсмарк, розташованої приблизно за 1100 км від ЧАЕС, першими зареєстрували підвищений рівень радіації у повітрі вранці 28 квітня. Спочатку вони не знали про джерело забруднення, але пізніше з’ясували, що радіоактивні частинки були принесені з території СРСР.
Клас-Йоран Рунермарк, диспетчер на шведській АЕС тих років, зазначав, що завдяки повідомленням із Форсмарка світ дізнався про катастрофу.
Влада СРСР проінформувала громадськість лише о 21:00 28 квітня у програмі новин «Время», при цьому офіційне оголошення було дуже обмеженим за змістом: повідомили про аварію, пошкодження реактора, проведення заходів з ліквідації наслідків, психологічну підтримку постраждалих та створення урядової комісії.
Шведські журналісти, зокрема з Англії, Франції та Швеції, які працювали у Києві, намагалися отримати інформацію про аварію, але їм заважали співробітники КДБ. Відомі історії журналістів та письменниці Світлани Алексієвич, яка згадувала дзвінок від своєї шведської колеги, яка повідомила про аварію, але її сприймали з недовірою в СРСР.
- Радянська влада указом затвердила сувору секретність інформації, пов’язаної з аварією на четвертому енергоблоці ЧАЕС.
8 липня 1986 року п’ятий відділ Шостого управління КДБ СРСР видав таємний документ із переліком відомостей, що мали бути засекречені, а саме:
- Відомості про справжні причини аварії на блоці № 4.
- Дані про радіаційну обстановку, зокрема у зоні відчуження.
- Характер руйнувань та масштаби пошкоджень обладнання.
- Інформацію про суміш, що викинулася під час аварії.
- Відомості про масштаби ліквідації наслідків.
- Нові ефективні способи дезактивації.
- Статистику захворювань на променеву хворобу.
- Дані про радіаційне забруднення навколишнього середовища, харчових продуктів і кормів.
- Відомості про масові отруєння та епідемії, пов’язані з катастрофою.
Радіаційний фон у Києві станом на 9–10 травня становив від 500 до 1050 мікрорентгенів на годину, у той час як офіційні дані в Москві вказували значно нижчі показники (у 3–6 разів). Норма становить не більше 30 мікрорентгенів на годину.
Лікарі Києва, виконуючи накази Міністерства охорони здоров’я, ставили хибні діагнози хворим на променеву хворобу, зокрема «вегето-судинна дистонія».
- Першотравнева демонстрація за участю школярів відбулася за розпорядженням генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. На центральних вулицях Києва вивели дітей у тренувальних костюмах, які виявилися радіаційно забрудненими. За довідкою УКДБ у Києві від 8 травня 1986 року, ці костюми мали значний рівень радіації і потребували дезактивації.
- Футбольний матч 27 квітня на Республіканському стадіоні (нині НСК «Олімпійський») між київським «Динамо» та московським «Спартаком» зібрав понад 80 тисяч глядачів. За спогадами тих, хто був пов’язаний із спортсменами, їм заборонили розголошувати інформацію про аварію, а відповіді на питання про порожні вулиці та закриті вікна залишалися невідомими.
- Туристичні екскурсії для іноземців, зокрема американців, тривали навіть після аварії. КДБ не дозволяв їм залишати Київ достроково, щоб уникнути паніки. Відомо, що туристична група з 31 особи з США була відправлена на екскурсію 29 квітня, хоча хотіла виїхати раніше.Влада СРСР, приховуючи правду про Чорнобильську катастрофу, не припинила масові заходи, додатково створюючи ілюзію нормальності життя.
Зокрема:
- До ліквідації наслідків аварії було залучено близько 600 тисяч осіб, повідомляє Український інститут національної пам’яті. Серед них були військовослужбовці хімічних, авіаційних, інженерних та прикордонних частин, медичні підрозділи Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони та МВС.
Першими реагували пожежні частини станції ЧАЕС та міста Прип’ять під керівництвом лейтенантів Володимира Правика і Віктора Кібенка. Пожежники працювали без належного захисного обладнання, не знаючи про радіаційну небезпеку, і багато з них пізніше померли від гострої променевої хвороби і радіаційних опіків. Володимир Правик помер 11 травня 1986 року.
Гасіння пожежі навколо станції тривало до ранку 26 квітня, тоді як пожежу всередині четвертого енергоблоку вдалося ліквідувати лише 10 травня, після згоряння більшої частини графіту.
У червні 2019 року звання Героїв України було присвоєно трьом доблестним добровольцям — Олексію Ананенку, Валерію Беспалову та Борису Баранову (посмертно), які через кілька днів після вибуху спустилися у басейн-барботер під четвертим реактором, щоб спустошити воду і уникнути нового вибуху, що міг статися внаслідок контакту розплавленого ядерного матеріалу із водою.
- Евакуацію мешканців міста Прип’ять, розташованого поблизу ЧАЕС, розпочали лише через півтори доби після катастрофи. Перше офіційне місцеве повідомлення прозвучало о 12:00 27 квітня 1986 року. Було оголошено про тимчасову евакуацію близько 50 тисяч мешканців.
Жителям обіцяли повернення впродовж трьох днів, однак це не було правдою. Евакуацію завершили того ж дня о 16:30, вивізши приблизно 44,5 тисяч осіб. Біля 5 тисяч мешканців залишилися працювати над невідкладними завданнями.
Загалом до кінця літа загони евакуації охопили понад 81 населений пункт України, вилучивши більше 90 тисяч осіб.
- Внаслідок страшної катастрофи радіоактивне забруднення охопило понад 2,3 тисячі міст та селищ України, а населення, яке проживало тоді на цих територіях, становило близько 2,6 мільйона осіб. В цілому, під значне опромінення потрапило близько 8,5 мільйонів мешканців України, Білорусі та Росії.
Зона радіоактивного забруднення охопила приблизно 200 тисяч квадратних кілометрів, серед яких 52 тисячі квадратних кілометрів — це сільськогосподарські угіддя.
Найпотужніший викид радіоактивності тривав 10 днів — з 26 квітня по 6 травня 1986 року — після чого рівень випромінювання знизився у тисячі разів.
- Перший захисний об’єкт — «саркофаг» або Об’єкт Укриття — було зведено за 206 днів. Будівництво розпочалося 20 травня 1986 року, через 25 днів після аварії.
Для зведення об’єкта залучили близько 90 тисяч осіб. Було використано 400 тисяч кубометрів бетонної суміші і 7 тисяч тонн металоконструкцій.
Ізоляція призначалася для контролю за радіоактивним пилом, що становив основну загрозу після пожежі на станції. Експлуатація об’єкта планувалася на 20–30 років, однак він стрімко втрачав герметичність: площа щілин досягла 1000 квадратних метрів, а 13 лютого 2013 року стався обвал плит над машинним залом.
- Новий конфайнмент — безпечна аркова споруда над четвертим енергоблоком ЧАЕС — було введено в експлуатацію у листопаді 2016 року.
Цей об’єкт став найбільшою у світі рухомою наземною конструкцією. Будівельні роботи розпочалися ще 2007 року. Проєктування, будівництво та експлуатація нового захисного заслону були проведені компанією NOVARKA — консорціумом французьких підрядників — за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку. У роботах брали участь фахівці з 27 країн світу.
Основні характеристики нового конфайнменту:
• Проєктний термін експлуатації — 100 років
• Орієнтовна вартість — 1,5 мільярда євро
• Вага конструкції — 36,2 тисячі тонн
• Прогон арки — 257 метрів
• Висота — 109 метрів (орієнтовно, рівень 35-поверхового будинку)
• Довжина — понад 160 метрів (приблизно півтора футбольних полів)Конфайнмент оснащений комплексом систем контролю стану конструкцій, радіаційного, сейсмічного моніторингу, протипожежним захистом і резервним електропостачанням. Аркова будівля має двошарову структуру зі спеціальним простором між зовнішньою та внутрішньою стінами, де підтримується надлишковий тиск сухого теплого повітря. Це запобігає витіканню радіоактивних речовин і виключає утворення конденсату, що може викликати корозію металу.
Після деокупації ЧАЕС та зони відчуження Росія продовжує агресивні дії, спрямовані проти станції. 14 лютого 2025 року російські війська здійснили атаку на ЧАЕС за допомогою ударного безпілотника-камікадзе «Герань-2», оснащеного фугасною бойовою частиною.
Внаслідок удару було пошкоджено новий конфайнмент над четвертим, зруйнованим енергоблоком. Служба безпеки України стверджує, що Росія цілеспрямовано намагалася вразити саме цей захисний об’єкт.
Через атаку герметичність конфайнменту було порушено, у зоні влучання виникла пожежа. Хоча первинне займання швидко загасили, температура всередині ізоляції спричинила тління водонепроникної мембрани, що тривало близько трьох тижнів. Лише 7 березня 2025 року Державна служба з надзвичайних ситуацій України повідомила про завершення робіт із ліквідації наслідків атаки.
План демонтажу реактора і безпечної утилізації радіоактивних відходів, передбачений на наступні п’ять років, опинився під загрозою виконання.
Генеральний директор ЧАЕС Сергій Тараканов зазначив, що хоча арка конфайнменту втратила повну герметичність, її захисна оболонка продовжує виконувати екологічну ізоляцію зруйнованого реактора від навколишнього середовища. Роботи з відновлення герметичності тривають, і жодних небезпечних викидів радіоактивних речовин за межі захисної споруди не зафіксовано.
Водночас міжнародна екологічна організація Greenpeace Україна на початку 2026 року підкреслила, що інцидент збільшує ризик обвалу саркофага в майбутньому, а без термінового ремонту арки неможливо успішно реалізувати плани щодо демонтажу реактора.
Чотирирічний план досліджень та відновлення конфайнменту погоджено між Україною й міжнародними донорами, але повномасштабні інженерні роботи у воєнних умовах майже неможливі. ЧАЕС лишається під постійною загрозою нових атак, а також ризиком втрати електропостачання, що має потенційно катастрофічні наслідки.
