10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Н Наукові публікації

Матеріали Української лютеранської церкви у збірці Національного музею історії України (середина 1920-х рр. – початок ХХІ ст.)

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Олена Буняк. Матеріали Української лютеранської церкви у збірці Національного музею історії України (середина 1920-х рр. – початок ХХІ ст.)/О.Буняк//Історія релігій в Україні: Науковий збірник. – Львів, 2016. – Ч.2,3. – С.245-255.

Олена Буняк

Матеріали Української лютеранської церкви у збірці Національного музею історії України (середина 1920-х рр. – початок ХХІ ст.)

OlenaBunyak

UkrainianLutheranChurch materials in the collection of the National Museum of History of Ukraine (the middle of the 1920’s – the beginning of the 21 th century)

In the article the appearance, especially the formation and activity of UkrainianLutheranChurch and presented materials included in the collections of the National Museum of History of Ukraine.

Key words: Protestantism, Reformation, UkrainianLutheranChurch, National Museum of History of Ukraine, museum collection.

В статті розглянуто появу, особливості становлення і діяльність Української лютеранської церкви та представлено матеріали, які ввійшли до збірки Національного музею історії України.

Ключові слова: протестантизм, Реформація, Українська лютеранська церква, Національний музей історії України, фондова колекція.

  Церковно-релігійна тематика займає чільне місце в науково-дослідній та науково-експозиційній роботі Національного музею історії України. Підтвердженням сказаному є виставки «Православ’я в історії культури українського народу», «Богородице Діво, радуйся!» (виставка православних ікон), «Сучасні реліквії християнських церков», «Митрополит Василь Липківський: постать на тлі епохи» та інші, створені в різний час співробітниками музею. Тематична направленість та експозиційне вирішення зазначених вище виставок отримали схвальні відгуки відвідувачів. Серед зібрання музею є значна кількість матеріалів православних, римо-католицьких, греко-католицьких церков, на відміну від протестантських. Протестантизм на теренах України має давню багату історію і на сьогодні здійснює значний вплив на релігійні процеси та духовний розвиток. До протестантських конфесій належить і Українська лютеранська церква (УЛЦ), що є прямою спадкоємницею Української Євангельської Церкви Аугсбурзького віросповідання. Це перша в історії протестантизму лютеранська церква візантійського (східного) обряду, яка була започаткована на теренах Західної України в середині 1920-х рр.

Актуальність цієї статі полягає в тому, що вона зосереджує увагу на питаннях комплектування музейних збірок матеріалами протестантських конфесій, їх подальшого дослідження та експонування, на прикладі Української лютеранської церкви.

         Лютеранство, як одна із протестантських течій, виникло в Європі в ХVI ст. внаслідок Реформації. Назва походить від імені засновника Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід. Головні доктрини Лютера, викладені у «Аугсбургському сповіданні» (1530), відкидають папську владу, а єдиним авторитетом визнають Святе Письмо – Біблію. Крім неї, священною для лютеран є «Книга злагоди», що включає в себе Великий і Малий катехізис Лютера, «Шмалькальдендські статті», «Формулу злагоди». Основна теза лютеранського віровчення – виправдання тільки вірою, що дається людині Богом без посередництва церкви. В лютеранській церкві зберігся єпископат, але заперечується католицька ієрархія, авторитет папської влади та рішень святих соборів; відкидається чернецтво, поклоніння святим та мощам. З християнських таїнств признається лише хрещення та причастя; в храмах дозволяються ікони та розп’яття, але їм приділяється небагато уваги. Богослужіння ведеться національними мовами, головна увага приділяється не обрядам, а проповідям.

Особливості Реформації та історія зародження лютеранського руху в Україні цікавили багатьох дослідників. Відомий вчений М. Грушевський стверджував, що лютеранське віровчення поширювалося на Галичині, Побужжі, Волині, Поділлі, Брацлавщині і Київщині з середини ХVІ ст.[2].

Цікавими з точки зору розкриття сутності лютеранського віровчення є роботи зарубіжних авторів Ф. Гейгерата інших.

       Сучасна вітчизняна історіографія лютеранського руху в Україні представлена рядом ґрунтовних досліджень, в їх числі книга В.Любащенко «Історія протестантизму в Україні»[6]. Найновіші публікації з історії українського лютеранства можна віднайти в часописах «Стяг» та «Добра звістка». Зокрема, численні рубрики часопису «Стяг», а саме: «Проповідь Слова Божого», «Богословська думка», «Літургійна сторінка», «Християнське життя», «Релігійне життя в Україні», «Дар життя», «Хмара свідків», «Життя в громадах», «Наша історія та спадщина», «Новинки від фундації «Лютеранська спадщина», «Новини звідусіль», «Наші інтерв’ю», «З-під пера головного редактора» тощо різносторонньо висвітлюють діяльність українських лютеран. На сторінках часописів «Добра звістка», кожен з яких присвячений окремій темі, редакція роз’яснює віросповідний лютеранський погляд на якусь із доктрин та веде дискусію із іншими християнськими конфесіями.

       Автор статті ставить за мету розглянути передумови виникнення, особливості становлення і діяльності Української лютеранської церкви (середина 20-х рр. ХХ – початок ХХІ ст.) та проаналізувати матеріали передані цією Церквою до збірки НМІУ.

Лютеранський рух в Україні хоч і був започаткований ще в ХVІ ст., українського національного характеру набув тільки в першій чверті ХХ ст., коли група православних і греко-католицьких священиків повернулася до давніх євангельських принципів і об’єднала навколо себе значну кількість вірних. Новостворена церква зберегла і розвинула східний обряд (на основі літургії Івана Золотоуста) і стала національно свідомою українською церквою. Духовне керівництво особливу увагу звертало на формування національних рис лютеранського руху, впроваджуючи елементи греко-католицької літургії. Принагідно варто зазначити, що певна частина пасторів та мирян вийшла саме з греко-католицьких родин. Один із перших діячів реформаторського руху Ф. Сташинський був не лише греко-католицьким священиком, а й бібліотекарем у митрополита Андрея Шептицького[8].

Теодор Ярчук народився 25 травня 1896 р. в селі Іванків Тернопільської округи Австро-Угорщина (тепер – Борщівський район Тернопільської обл.) в родині сільського війта. Закінчивши гімназію у Тернополі і бажаючи стати греко-католицьким священиком, Т. Ярчук поїхав до Риму вивчати богослов’я. В 1926 р. перебуваючи на канікулах, він зайшов у Станіславові до лютеранської церкви, куди його привабив український євангельський спів. Поспілкувавшись із пастирем та будучи вже знайомим із основним вченням лютеранства (його наречена Ольга Кісс була донькою диякона німецької лютеранської церкви), Т. Ярчук вирішив не повертатись до Риму, а їхати до Німеччини. Там він вивчав лютеранське богослов’я в університетах Тюбінгену та Ерлангену. Повернувшись на батьківщину, Теодор Ярчук став пастирем української євангелицько-лютеранської громади у Станиславові та очолив український лютеранський рух. Впродовж всього пастирського служіння він пропагував ідею українізації лютеранства через свої твори, а саме: «Євангелицьке визнання віри» (скорочений переклад «Аугсбурзького віросповідання»), «Малий катехізис доктора Мартіна Лютера», «Український Євангельський Служебник» (1933 р.), укладений на основі служебника Української автокефальної православної церкви. Складаючи «Служебник» Т. Ярчук переробив літургію Івана Золотоуста та інших обрядів і служб у відповідність до лютеранського віровчення, цим фактом засвідчивши спадкоємність візантійського (східного) обряду. Таким чином Теодор Ярчук зробив для Східної Церкви те, що «Мартін Лютер зробив для Західної Церкви, коли в 1523 р. підготував «Formula Missae», євангельський переклад Римської меси того часу»[10]. Однак, загальна кількість віруючих була незначною. Зокрема, Станіславська суперінтендантура у 1931 р. нараховувала 1137 членів церкви[12]. В Лазарівській церкві лав чи стільців не було, отже Службу Божу люди слухали стоячи, як в православних чи греко-католицьких храмах. Богослужіння проводилося щонеділі. На відміну від католицької вимоги перераховувати всі гріхи, люди надавали перевагу загальній сповіді, під час якої всі ставали на коліна. Отже, у порівнянні з іншими протестантськими конфесіями, лютеранське богослужіння за змістом і формою найближче до католицизму, в той же час внутрішнє життя УЛЦ ґрунтується на засадах української обрядовості, народних звичаїв, обов’язковості рідної мови. Зовнішній вигляд та внутрішнє наповнення культових споруд (вівтар, розп’яття, ікони) подібні до православних. Михайло Тимчук, один із небагатьох душпастирів лютеранства, хто в роки Другої світової війни зумів емігрувати на Захід, а згодом оселитися в США. Перебуваючи за межами батьківщини, він все життя мріяв про відродження рідної церкви. Вивезені та збережені ним «Український Євангельський Служебник» та «Український Євангельський Співаник» допомогли українським лютеранам на початку 1990-х рр. у відродженні власної Церкви.

Незважаючи на невелику кількість своїх адептів, Українська євангельсько-аугсбурзька місійна рада проводила широку пропагандистську діяльність. Впродовж 1931-1938 рр. вона видавала у Станиславові газету «Прозри!», часопис «Новий світ. Місячник, присвячений духовній обнові українського доросту», газету «Стяг», з 1939 р. – журнал «Стяг. Місячник, присвячений Церковним і громадським справам». Ці періодичні видання містили чимало статей політичного характеру, проводили антиуніатську полеміку та активно пропагували протестантські ідеї. На шпальтах цих видань багато уваги приділялося співпраці українських лютеран з громадсько-культурними організаціями Західної України, передусім, з товариствами «Просвіта», «Рідна школа», «Відродження».

       Після приєднання в 1939 р. західноукраїнських областей до УРСР та запровадження радянським тоталітарним режимом жорсткої антирелігійної політики лютеранство, як і інші конфесії, зазнало утисків та репресій. Провідники та значна частина віруючих були заарештовані та знищені у в’язницях та концтаборах, церковні будівлі та майно націоналізовані. Восени 1939 р. був заарештований пастир Теодор Ярчук, його подальша доля невідома. В пам'ять про відомого богослова Української Реформації ХХ століття Українська лютеранська церква щороку 25 травня відзначає свято – День св. Теодора Ярчука[14]. Очолює УЛЦ єпископ В’ячеслав Горпинчук.

         Керівним органом УЛЦ є Собор, який скликається раз на рік. У період між Соборами вирішенням поточних питань займається Синод, до складу якого входять єпископ, віце-єпископ, секретар, скарбник, голови та секретарі єпархій.

       У складі єпископату діють комітети: доктринальний, місійний, літургійний, бюджетний, будівельний, гуманітарний, освітній та аудиторська комісія. Віруючі УЛЦ богослужіння слухають українською мовою, Біблію читають у перекладі І.Огієнка, Різдво та Великдень відзначають за православним календарем. Лютеранського пастиря не призначають зверху, він має бути обраний громадою. Усі питання вирішуються на зборах, а в період між ними – радою громади. Голова ради обирається на три роки. Віруючому, який бажає стати членом лютеранської громади, необхідно не лише добре знати та сповідувати лютеранську віру, а й пройти обряд конфірмації (прийняття до членів церкви).

Заснована в Тернополі Українська лютеранська богословська семінарія святої Софії перших слухачів прийняла в 1994 р. Цей навчальний заклад майже стовідсотково укомплектований іноземними викладачами, їх запрошують головним чином із семінарії «Конкордія» Міссурійського синоду. Кількість слухачів (семінаристів) не більше 20 осіб. Навчальна програма розрахована на 4 роки стаціонарного навчання. До абітурієнтів висуваються високі вимоги: вища освіта, знання однієї (або двох) іноземних мов, вільне читання Біблії давньоєврейською та грецькою мовами. Семінаристи проходять обов’язкову літню практику в тих церквах, в яких планують служити. Випускники отримують диплом бакалавра або магістра богослов’я. Одна із суттєвих рис, що вирізняє семінарію св. Софії з числа інших протестантських духовних шкіл – особлива увага до української мови, історії та культури, українознавча направленість багатьох предметів[16]. Зокрема, музейну колекцію облачень різних конфесій поповнили – стихар,[18] та орар[20], один із примірників поповнив музейну збірку. Згадуваний вище служебник – це перевиданий «Український Євангельський Служебник» Теодора Ярчука. Зміст порядку служб у виданні 2003 р. такий же самий, як і у виданні 1933 р., за винятком додаткового прохання у Першій Єктенії, яке є позначеним і поясненим у зносці. Прямі цитати із Святого Письма, що входять до «Служебника» (2003) також були переглянуті відповідно до сучаснішої української версії Біблії у перекладі Івана Огієнка (видання 1962 р.). До збірки музею ввійшла також «Concordia» (її ще називають «Книга Злагоди»)[22] та «Великий катехізис»[24] та «Добра звістка»[26]. Кожен номер присвячений окремій темі та ілюстрований репродукціями картин великих митців. Тематика часописів, що ввійшли до зібрання музею: «Віра», «Об’явлення», «Христос у Вас», «Вчення».

       Музейну колекцію фалеристики доповнив значок «10-річниця відродження Української лютеранської церкви 1993-2003»


[1]Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні. Київ, 1992. – С.64-67.

[2] Огієнко І.І.Українська церква. Київ, 1993. – С.109.

[3] Гейгер Ф. Бесіда про лютеранську Церкву з православними християнами. Аугсбургське віросповідання/ Перекл. В. Горпинчука. – Тернопіль, 1995.

[4] Деніел М. Дойчландер. Богослов’я хреста/Перекл. В. Горпинчука. – К., 2011.

[5] Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995.

[6] Архієпископ Ігор Ісіченко. Історія христової церкви в Україні. Харків, 2008.

[7] Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій. Київ, 1996. – С.286.

[8] Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. – С.285.

[9] Український лютеранський служебник. Київ, 2003. – С.3.

[10] Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій. – С.285.

[11] Там само.

[12] Довідник УЛЦ. Київ, 2003. – С.24-25.

[13] Національний музей історії України (далі - НМІУ):Фонди. – ІД-1448.

[14] Дані Державного департаменту у  справах національностей та релігій. Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2015 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://risu.org.ua

[15] Любащенко В.І. Феномен українського лютеранства. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.ntvru.ru

[16] НМІУ:Фонди. – Колекційний опис № 832.

[17] НМІУ:Фонди. – Т-9606.

[18] НМІУ:Фонди. – Т-9608.

[19] НМІУ:Фонди. – Т-9607.

[20] НМІУ:Фонди. – РА-2242.

[21] НМІУ:Фонди. – РА-2241.

[22] НМІУ:Фонди. – РА-2243.

[23] НМІУ:Фонди. – РА-2244.

[24] НМІУ:Фонди. – Л-7456-7462.

[25] НМІУ:Фонди. – ЛД-8546.

[26] НМІУ:Фонди. – Л-7461. – С.17.

[27] НМІУ:Фонди. – МДМ-5393.

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Пошук по сайту

Новини

Анонси

Експонат Тижня

Віртуальна Екскурсія музеєм