10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Н Новини

Previous Next

Предмет реставрації, ніби пацієнт, і реставратор не має права на помилку

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Шлях історичної цінності від археологічного розкопу до вітрини музейної експозиції пролягає науковими лабіринтами, де  реставраційна майстерня одна з останніх інстанцій. В Музеї історичних коштовностей України, філії НМІУ, вже понад 15 років працюють реставратори Сергій та Віталій Проволовські. Коли брати відкривають перед нами двері своєї майстерні, недоступної пересічному відвідувачеві, до ока відразу впадає робочий стіл із великим срібним напрестольним хрестом. Ця пам’ятка першої половини XVII ст. належала митрополиту київському Петру Могилі та зберігалася у Києво-Братському Богоявленському монастирі. Поряд у роботі золота скіфська гривна, шийна прикраса IV ст., та понад два десятки перснів від часів руського раннього Середньовіччя до сучасності. Сама кімната нагадує лабораторію алхіміка з гравюри Філіпа Ґалле. Майстерня справді міститься у приміщенні будівлі XVII ст., тож ця асоціація стає цілком реальною, ще й коли ми помічаємо силу-силенну інструментів, приладь, реактивів, про призначення яких навіть не здогадуємось. Вже на початку нашої розмови відчувається, що ми познайомились із непересічними майстрами і цікавими особистостями. Далі – слово майстрам.

На шлях реставратора кожен стає по-різному: у середині 1980-х до цієї професії нас спрямувала художня студія Бориса Микитовича Піаніди в Ірпені та журнал «Художник», який виписував для себе наш батько Іван Петрович. І от після серії журналів із підбіркою робіт ювелірів періоду модерну, зокрема Фредеріка Бушерона, Луї-Франсуа Картьє, Рене Лаліка, ми захопились ювелірним мистецтвом та пішли навчатись справі до Училища ювелірних мистецтв (Міжрегіональний центр ювелірного мистецтва м. Києва). Так сталось, що керівником наших дипломних робіт став художник-реставратор вищої кваліфікаційної категорії Віктор Олександрович Баглій, який на той час був керівником реставраційних майстерень Музею історичних коштовностей України. Після знайомства з Віктором Олександровичем та його проектами ми твердо вирішили обрати фах «реставрація творів з металу та коштовного каміння». Тоді ж зрозуміли, скільки нам ще треба вчитися, щоб наблизитись до рівня цього видатного майстра та мати змогу перейняти у нього реставраторські вміння. Пан майстер просто-таки запалив нас творчою одержимістю!

Ювелірна справа цікава тим, що вимагає широкої фаховості. Вона включає в себе багато професій: як мінімум маєш бути художником, скульптором, ковалем, ливарником, гравером, карбувальником, емальєром, різьбярем, огранувальником тощо. Водночас це дає й широкі творчі можливості. Звісно, в реставрації не завжди доводиться застосовувати всі ці знання та коли береш у руки старовинний предмет, треба розуміти, як майстер його робив, які можуть виникнути проблеми при реставрації, тобто бачити цілісну картину. Вчитель нам казав, що предмет реставрації – це ніби пацієнт, тільки значно старший за людину – деяким по кілька тисяч років. І ми, як і лікарі, не маємо права на помилку.

 

Робота на шість рук

 

Коли постає задача порятунку пам’ятки, усвідомлюєш, що відповідаєш не просто за старовинну річ, а за національне культурне надбання. Ця відповідальність тримає нас у тонусі. На якомусь етапі процес стає частиною тебе самого.  Як казав академік Микола Амосов у одному зі своїх інтерв’ю, настає момент, коли робота розвиває певну залежність. Це навіть складно назвати роботою. Це життя.

Для кожної речі, що потрапляє на реставрацію, розробляється спеціальна програма, яку затверджує реставраційна рада. Однією з останніх робіт, що вийшла із майстерні, став вінок з посвятою «Лицарям Української Народної Республіки». Подяка працівникам фондів, які зберегли його в радянські часи. Вінок складався з великої кількості фрагментів, був серйозно ушкодженим. Цілий рік день у день кипіла складна й кропітка робота, адже довелося підбирати під мікроскопом злами кожного листочка, щоб вставити на своє місце і обережно припаяти (більше про цю пам’ятку можна прочитати в інтерв’ю Сергія Синьоокогоприм. ред.). Зараз згадуємо про той час із усмішкою, але насправді було не до сміху.

Корона Тори до реставрації 

Корона Тори після реставрації

Із ранніх робіт закарбувалась у пам’яті реставрація Корон Тори – церемоніальних юдейських реліквій. Корони потрапили до реставрації купою деформованого металу. Ймовірно, предмети релігійної цінності в радянський час планували відправити на переплавку. Вони були з численними втратами, розривами, відсутні декоративні елементи, частини кріплень, які довелось відновлювати «з нуля». Цей досвід є прикладом того, як важливо, щоб реставратори мали освіту ювеліра: ми працювали за технологіями золотарів «житомирської школи» ХІХ століття. Більшість подібних пам’яток буквально підняв «із попелу» наш вчитель Віктор Олександрович Баглій.

Однак втрати пам’яток культури не завжди доцільно відновлювати повністю. Адже час – теж художник, він теж творить. А наша місія зберігати не тільки пам’ятки, а й історію їхнього  існування, зупинивши процеси руйнації.

Календар подій

Пошук по сайту

Новини

Анонси

Експонат Тижня

Віртуальна Екскурсія музеєм