10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Н Новини

Previous Next

Олена Гаврилюк: «Тканина – моє покликання»

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

У Національному музеї історії України руки Олени Гаврилюк творять дива. В її реставраторській майстерні до пам’яток повертається життя, але зберігається шарм старовини.

Олена Гаврилюк – завідувачка відділу наукової реставрації НМІУ, художниця-реставраторка творів з тканини І-ї категорії та нині єдина в Україні атестована художниця-реставраторка творів зі шкіри. Пані Олена сподівається, що реставрацію музейних предметів зі шкіри продовжать учні, котрих багато років вона навчала в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, викладаючи реставрацію шкіри та технологію органічних матеріалів у майстерні реставрації творів декоративно-ужиткового мистецтва.

Олена Гаврилюк розповідає, як прийшла в реставрацію, з якими предметами та матеріалами їй доводиться працювати, а також пояснює, в чому полягає унікальність фаху реставратора.

Нове життя – старим предметам

З дитинства мала два захоплення – малювання і шиття. Ще в середній школі почала шити одяг для себе та мами, створювати різноманітні прикраси з намистин та бісеру. Мріяла стати дизайнером жіночого одягу, тому і закінчила Академію легкої промисловості України. Тканина – це моє покликання. Обожнюю її з дитинства, відчуваю її на дотик. Після навчання працювала в ательє, шила на замовлення.

У реставрацію в 2002 році привів мене батько – професор НАОМА, відомий реставратор творів з металу вищої категорії, автор численних наукових праць та підручників з реставрації Олександр Мінжулін. Саме він переконав, що у музеї мої здібності по-справжньому стануть корисними для держави і суспільства. У процесі роботи виявилося, що не тільки створювати нове, але й давати нове життя старим предметам – дуже захопливий процес. Дизайном та шиттям одягу продовжую займатися для душі на дозвіллі.

Мій шлях– поєднання різних матеріалів

На початку реставраційної кар’єри працювала переважно з предметами з текстилю. Але в музеї зберігається величезна колекція одягу, килимів, прапорів, військової амуніції, головних уборів, взуття, прикрас з коралів, які поєднують різні за походженням матеріали: тканину, шкіру, метал, дерево. Щоб професійно реставрувати комбіновані предмети, багато навчалася в Україні та за кордоном. За 17 років роботи пройшла 13 стажувань, переважно за межами України.

Зараз працюю над сідлом «кульбака» ХVІІ ст., яке належало знатному і заможному шляхтичу. Для реставратора цей предмет дуже складний. У сідлі поєднані такі матеріали, як шовкова парча зі срібним гаптуванням, шкіра, дерево, картон. Сідло декороване золоченими накладками зі срібного сплаву, оздоблене емалями та напівкоштовним камінням... Кожен з цих матеріалів потребує окремого підходу і має свою програму реставраційних заходів. Реставрація ведеться поетапно і дуже делікатно, особливо потрібна ювелірна точність під час очищення та укладання тонесеньких напівзруйнованих металевих ниток парчі.

Матіне_Т-914._До_реставрації_у_розгорнутому_вигляді.jpgМатіне_Т-914._після_реставрації._Загальний_вигляд_1.JPG

Запам’яталася робота над ранковою кофтою Матіне ХІХ ст. Вишукана річ з прозорої білої бавовни (серпанку) на реставрацію потрапила в дуже пошкодженому вигляді. Були проведені комплексні реставраційні заходи – очищення, пластифікація, дублювання. Нитки попереднього ремонту (штопання) вирішили залишити як історію побутування предмету. Тепер цим ніжним предметом жіночого гардеробу заможної містянки можна милуватися на виставці «Жінки прекрасної епохи».

Експонувався в нашому музеї відреставрований мною подільський килим ХVІІІ ст. Великий тканий вовняний виріб – 230 на 142 сантиметри. Пам’ятка була забруднена, мала локальні плями від воску, втрати окремих ниток і руйнацію декількох фрагментів. У процесі реставрації провела очищення, відновила плетення втрачених фрагментів, здублювала на нову основу. 

 ФОТО3.jpg

IMG_4696_2_міні.JPG

Шкіра – матеріал примхливий

Шкіра – примхливий матеріал. Під час старіння шкіри відбувається багато незворотних процесів, зокрема, втрата еластичності, міцності, короблення та зсідання. Складними в роботі бувають пам’ятки, у яких одна деталь виготовлена з різних за походженням матеріалів (наприклад, тканина та шкіра) і які по-різному змінили свої розміри під впливом часу. Доводиться вигадувати, яким чином їх з’єднати і при цьому не спотворити первісний вигляд пам’ятки.

У музейній експозиції перебуває ківер гусара 1818 року. Пам’ятка виготовлена зі шкіри, текстилю та металу. Під час реставрації пам’ятку було розібрано на деталі, над якими окремо проводились реставраційні заходи.


Ківер_З-662._До_реставрації.JPG

Ківер_З-662._Після_реставрації._Вигляд_з_лицевого_боку.JPG

Продовжили життя прапору

У колекції Національного музею історії України зберігається Знамено Українського запорізького полку. Воно є учасником національно-визвольного руху та свідком творення української державності у період Української Народної Республіки 1917–1921 років. Цей прапор, розмірами 134 на 106 сантиметрів, виготовлений з двох полотнищ шовкової тканини червоного кольору, декорований олійним живописом та оторочений металевою бахромою з трьох сторін. Пам’ятка неодноразово перебувала під загрозою знищення. Її намагалися врятувати підклеюванням латок на клей «Момент», зшиванням розривів, поновленням фарби. Стан прапора було визнано незадовільним, а реставрацію – застарілою. Над реставрацією прапора я і моя колега Марія Орлик працювали 2 роки. На початку проведено повний демонтаж прапора. Укріплено фарбовий шар. Наступним кроком стало очищення тканини від щільних пило-брудових нашарувань. Ретельно підбирали розчинник. Потім провели дублювання тканини спеціальним клеєм. Місця розривів і висипань ниток основи та піткання додатково укріпили перекриттям укладених ниток прозорою тканиною. Окремо провели роботи з реставрації олійного живопису та металевої бахроми. Тривала та кропітка робота над прапором була завершена після здійснення загального монтажу. Черговий раз унікальній пам’ятці було врятоване життя.

Прапор_Українського_Запорозького_полку_аверс.jpg

Вправність рук та інтелект

Художник-реставратор – професія унікальна. Фахівець має володіти знаннями з історії, хімії, вміти проводити дослідження і, звісно, вправно працювати руками. Не обійтися без художнього хисту і знань про технологію виготовлення матеріалів. Реставратор повинен бути вдумливим, здатним зважити усі ризики і переваги. Перед початком реставрації кожен предмет ретельно вивчаємо, досліджуємо й обираємо оптимальний варіант. Головне – зберегти пам’ятку, уникнути некоректного втручання, визначити межі реставрації. Художник-реставратор повинен постійно вчитися та самовдосконалюватися. Наукова реставрація неупинно розвивається – з’являються нові матеріали, нові методики, нове обладнання. Тому реставратори нашого відділу беруть участь у різноманітних міжнародних науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, їздять на навчання за кордон.

Календар подій

Пошук по сайту

Новини

Анонси

Експонат Тижня

Віртуальна Екскурсія музеєм